Відродися, Тарасе, сьогодні



ПОЕТИ БРІДЩИНИ ПРО КОБЗАРЯ

Микола Шуневич

ГНІВ ТАРАСА    

Я чую з глибини віків
Тараса благородний гнів,
Який вергав він на панів
Громами полум’яних слів.
Поезії вогонь горів
Серед страшних, як пекло, днів.
Він передчасно постарів
Від ненависних, злих катів,
А цар російський повелів
Його віддати у солдати.
І були муштри, каземати,
Степи на спеці розіп’яті.
Але Шевченко не скорився –
Він вірним долі залишився.
2006


Ярослава Павлюк

ТАРАС

Караюсь, мучаюсь, але не каюсь
Т. Шевченко
…Не одзивається пустеля,
Байдужа, дика і чужа.
Засніте ж, думи невеселі.
Засни, стривожена душа!
І сон прийшов, склепив повіки,
Приспав, немов мале дитя,
Через степи, озера, ріки
Поніс в країну забуття.
І радість хлюпнула у груди,
Забилось серце, ожило.
Приснився рай той незабутній,
Неначе писанка, село.
Село на нашій Україні,
Село, де мати повела,
Де доля бідному хлопчині
Дари незримії дала.
Цвіли сади, біліли хати,
А ген далеко, за селом
В степу могили, наче варта,
Стояли з піднятим чолом.
За гаєм сонечко сідало.
А соловейко-жартівник…
- Айда! – в казармі пролунало
І розігнало мрії-сни,
І не осталося нічого
Із того раю на землі.
Мовчать степи, забуті Богом,
Немов тяжить на них проклін.
Нехай і муштра, і сваволя,
Нехай позорище і гніт.
Поета не злама недоля
І не розкається він, ні!
Окроплені сльозою думи
Народять іншії слова.
Не треба сліз, не треба суму,
Хай гнів у серці ожива!
Великий гнів, народний, правий
Хай грізним полум’ям горить
Й отих катів, панів лукавих
В священній помсті спопелить!
І вірив Він: той час настане,
Кайдани рабства упадуть
І ув одежі злототканій
Царя до ката поведуть,
І терном поростуть палати,
Не буде горя ані сліз,
А буде син і буде мати,
І буде Воля на землі!
1993



Юліан Олексик

НА ГОРІ ЧЕРНЕЧІЙ

На гору Чернечу над Дніпром широким,
Де до сонця хвилю вітер підніма,
Скорбною ходою України кроки
Міряла-стелила, мовчазна й німа.

Міряла-стелила… На дніпрові кручі
Місяць білолиций з сумом поглядав,
То ховавсь за хмари, як ридав Ревучий,
То темнів від горя, як в грозу вода.

Мовчазна до часу в горі вселюдському,
У німій скорботі жила до пори.
Слово «Заповіту» голосніше грому
Кликало точити коси й сокири.

Час настав – і впали пута віковії,
На горі Чернечій лине пісня ввись
Батьку наш, Тарасе, споконвічні мрії
Про Вкраїни волю – ось поглянь: збулись!

Половіють ниви… Золотим колоссям,
Мов моря, хвилюють звільнені поля.
На горі Чернечій світло розлилося,
Усміхнулась сонцем звільнена земля.

Ти стоїш, Тарасе, у міцнім граніті,
А дніпрова хвиля тихо лине вдаль…
І ніяка сила не страшна у світі
Українській долі, де народ коваль.


В. Довбета

ХВИЛЮЄ ШЕВЧЕНКОВЕ СЛОВО

Хвилюють мене тополі,
Що впали зрубані в полі.
Хвилює в лісі могила,

Що юність чиюсь покрила.

Хвилює у полі пшениця,   
Як з вітром вона розмовляє.
Хвилює у лузі криниця,
Як мулом її затягає.

Не байдужа та травинка,
Що землю мою прикрашає.
Не байдужа та росинка,
Що квіточку напуває.

Хвилює Шевченкове слово
І пісня мого народу.
О, солов’їна мово.
Живи від роду й до роду.

Хай щастям іскряться очі:
Дитячі, і тата, й мами.
Збуваються сни дівочі,
Зникають болючі рани.

Хай буде земля у щасті,
На ній живуть наші діти.
Подумаймо, люди, і вчасно
Давайте добро творити.




Немає коментарів:

Дописати коментар