ПОЕТИ БРІДЩИНИ ПРО КОБЗАРЯ
Микола Шуневич
ГНІВ ТАРАСА
Я чую з глибини віків
Який вергав він на панів
Громами полум’яних слів.
Поезії вогонь горів
Серед страшних, як пекло,
днів.
Він передчасно постарів
Від ненависних, злих
катів,
А цар російський повелів
Його віддати у солдати.
І були муштри, каземати,
Степи на спеці розіп’яті.
Але Шевченко не скорився
–
Він вірним долі
залишився.
2006
Ярослава Павлюк
ТАРАС
Караюсь, мучаюсь, але не каюсь
Т. Шевченко
Байдужа, дика і чужа.
Засніте ж, думи невеселі.
Засни, стривожена душа!
І сон прийшов, склепив
повіки,
Приспав, немов мале дитя,
Через степи, озера, ріки
Поніс в країну забуття.
І радість хлюпнула у
груди,
Забилось серце, ожило.
Приснився рай той
незабутній,
Неначе писанка, село.
Село на нашій Україні,
Село, де мати повела,
Де доля бідному хлопчині
Дари незримії дала.
Цвіли сади, біліли хати,
А ген далеко, за селом
В степу могили, наче
варта,
Стояли з піднятим чолом.
За гаєм сонечко сідало.
А соловейко-жартівник…
- Айда! – в казармі
пролунало
І розігнало мрії-сни,
І не осталося нічого
Із того раю на землі.
Мовчать степи, забуті
Богом,
Немов тяжить на них
проклін.
Нехай і муштра, і
сваволя,
Нехай позорище і гніт.
Поета не злама недоля
І не розкається він, ні!
Окроплені сльозою думи
Народять іншії слова.
Не треба сліз, не треба
суму,
Хай гнів у серці ожива!
Великий гнів, народний,
правий
Хай грізним полум’ям
горить
Й отих катів, панів
лукавих
В священній помсті
спопелить!
І вірив Він: той час
настане,
Кайдани рабства упадуть
І ув одежі злототканій
Царя до ката поведуть,
І терном поростуть
палати,
Не буде горя ані сліз,
А буде син і буде мати,
І буде Воля на землі!
1993
Юліан Олексик
НА ГОРІ ЧЕРНЕЧІЙ
Де до сонця хвилю вітер
підніма,
Скорбною ходою України
кроки
Міряла-стелила, мовчазна
й німа.
Міряла-стелила… На
дніпрові кручі
Місяць білолиций з сумом
поглядав,
То ховавсь за хмари, як
ридав Ревучий,
То темнів від горя, як в
грозу вода.
Мовчазна до часу в горі
вселюдському,
У німій скорботі жила до
пори.
Слово «Заповіту»
голосніше грому
Кликало точити коси й
сокири.
Час настав – і впали пута
віковії,
На горі Чернечій лине
пісня ввись
Батьку наш, Тарасе,
споконвічні мрії
Про Вкраїни волю – ось
поглянь: збулись!
Половіють ниви… Золотим
колоссям,
Мов моря, хвилюють
звільнені поля.
На горі Чернечій світло
розлилося,
Усміхнулась сонцем
звільнена земля.
Ти стоїш, Тарасе, у
міцнім граніті,
А дніпрова хвиля тихо
лине вдаль…
І ніяка сила не страшна у
світі
Українській долі, де
народ коваль.
В. Довбета
ХВИЛЮЄ ШЕВЧЕНКОВЕ СЛОВО
Хвилюють мене
тополі,
Що впали зрубані
в полі.
Хвилює в лісі
могила,
Що юність чиюсь
покрила.
Як з вітром вона
розмовляє.
Хвилює у лузі
криниця,
Як мулом її
затягає.
Не байдужа та
травинка,
Не байдужа та
росинка,
Що квіточку
напуває.
Хвилює Шевченкове
слово
І пісня мого
народу.
О, солов’їна
мово.
Живи від роду й
до роду.
Хай щастям
іскряться очі:
Дитячі, і тата, й
мами.
Збуваються сни
дівочі,
Зникають болючі
рани.
Хай буде земля у
щасті,
На ній живуть
наші діти.
Подумаймо, люди,
і вчасно
Давайте добро
творити.
Немає коментарів:
Дописати коментар