На раду тиху, на розмову до Шевченка

З ініціативи школярів 15 жовтня відбулося засідання літературної студії "Джерельце" 

"На раду тиху, на розмову до Шевченка"

Юні поети мали змогу продекламувати власні поезії про Великого Кобзаря, обговорити значущість особистості поета та його вклад в розвиток української культури. Учасників літературної студії приємно вразила поезія, яку написала вчитель української мови і літератури Матіяш Зоряна Ярославівна.




Тобі, Тарасе!

Тобі, Тарасе, судилось незабутнім бути
На довгі, довгі роки.
Твій розум світлий і серце привітне
Залишиться в пам’яті нашій завжди.
До землі вклоняємось низько
За любов до рідного народу,
За ласку, тепло і ніжність
До знедоленого люду.
Твої мрії збулися: Україна вільною стала,
Але багато лиха зазнала.
Доля гірка її нині спіткає,
Та й спокою ще досі немає.
Злагоди нема – тільки гнів панує.
Розлад і чвари господарюють.
Нема поваги між людьми.
Сонце не встає із пітьми.
Добро не посміхається нікому,
Десь бродить, а не йде додому.
Хіба такою ти хотів бачити свободу,
Сину українського народу!?
Хіба такою має бути воля:
Довга, жадана і важка?
Гіркою була твоя доля.
Але я вірю, що наша буде не така.
Багато діток в нас росте розумних,
Що прагнуть миру й доброти ,
Що  хочуть кращими бути ,                  
Разом дійти до спільної мети.
А мета у всіх проста:
Щоб не було війни,
Щоб брат брата не вбивав,
Щоб всі щасливими були.

Матіяш Зоряна Ярославівна, вчитель української мови та літератури



ЩАСЛИВИЙ СПОГАД ВІД ПРОРОКА


                                                                     Мені тринадцятий минало…
                                                                                              Т.Г.Шевченко


А мені недавно минуло чотирнадцять, отже, я уже на рік старший від пастушка на ім’я Тарас, який згодом стане Т.Г.Шевченком. Він подарує світові (найперше – Україні) щемливий спогад про замріяного хлопчика, який щиро вірить у Бога і в добрих людей… Той спогад живе майже два сторіччя. Він став пам’яттю України, поетичною легендою для багатьох-багатьох поколінь. Його автора люди назвали Пророком.
Пророк, Геній, Кобзар, в якого було таке зряче серце, що бачило крізь віки наперед. Тому й боліло, кричало, стукало (та чи достукалось…) до «мертвих, і живих, і ненароджених земляків своїх…». Але то буде згодом. А тоді тринадцятирічний пастушок списував у маленький зшиток мудрість великого Григорія Сковороди і ще не відав, що покликаний Богом і людьми стати словом України. Тоді він був просто Тарасом, малим беззахисним сиротою. Але…. він був дитиною, про яку піклувався Господь…
А Сонце знало, що іде Всевишній.
Воно ягнят зігріло: хай ростуть.
І напоїло щедрим соком вишні,
Ті, де хрущі нелякані гудуть.

А мати научала бути сином
Не тільки тата й рідного села.
Вона розп’ятій тричі Україні
Своє дитя в офіру віддала.

Щоб був захисником, і на сторожі
Поставив Слово, зіткане з грози.
Щоб зріс Співцем, що на долоні Божій
Залишить сіль з пекучої сльози.

Молилось Сонце: «Господи, Ти знаєш:
Це він, кому ягнята гріли світ,
Хто став Пророком у своєму краї
На всі віки в гірких тринадцять літ.»

Бо вже тоді він бачив стільки сонця,
Що сльози не сховали далини.
А в тій малій потрісканій долоньці
Лишив Господь сім золотих зернин.


Попеско Владислав,
учень 9 – А класу
Бродівської ЗОШ І-ІІІст. №4



Шевченківські дні

Шевченківські дні… радістю повиті,
Та ніхто не знає, як Йому було важко жити,
Із сумом у серці ходити,
І без кохання весь вік прожити.
Ох, не хотілось ці муки терпіти,
І з лихою долею вирішив до Бога злетіти,
Щоб усі страждання забути,
І тихим сном спочити…


                                                                     Проказюк Тетяна, учениця 10-Б класу



Сценарій позакласного заходу 
Сяє Шевченка терновий вінок

Мета:  показати значимість постаті Кобзаря для українців ; розширити знання глядачів про життя і творчість поета ; перегорнути  сторінки історії рідного краю ;  виховувати повагу  і шану до велета  України—Тараса Шевченка.

Ідея:  популяризація творчості Т.Г.Шевченка серед дітей та молоді, стимулювання інтересу до постаті поета на базі краєзнавчих матеріалів.  


Зал святково прибраний. В центрі на журнальному столику стоїть “Кобзар” на вишитому рушнику. Проектується пам’ятник Тарасу Шевченку , звучить музика , на фоні музики слова:

Голос читця                                                 
З високих круч,
Де синь небес прозорий
Вливається в Дніпровскі водограї,-
На бурю схожий
Гнівний і суворий
Стоїть Тарас і дивиться на нас.
За землю й волю
В ратному двобої.
Ти з нами йшов кайдани рвать з людей,
Благословляв, Кобзарю, нашу зброю –
Єси безсмертний, гордий Прометей!

Звучить пісня «Шлях до Тараса»

Ведучий.   Серед тих видатних діячів, чиї серця, помисли, талант спрямовані   на служіння народові, чия душа сповнена безмежної любові до рідного краю, Шевченко по праву займає почесне місце, бо з таким шаленим завзяттям та   відданістю захищав свободу й незалежність батьківщини, честь та гідність українського народу.   
Безсмертне ім’я великого поета і художника  Т. Г. Шевченка відоме скрізь.    Усе, що освячене цим імям, у народі по-справжньому  глибоко і від душі вшановується.  
Ведуча. 9 березня 2014 року виповнюється 200 років від дня народження   видатного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка. Указом Президента України „Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка”  в Україні 2014 рік оголошено Роком Тараса Шевченка.

Учень 1:     Щовесни, коли тануть сніги
                   І на рясті засяє веселка,
                   Повні сил і живої снаги
                   Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Учень 2:     Ти, Тарасе, сьогодні
                   Нас зібрав докупи.
                   І зійшлися у цій залі
                   Шевченка онуки.
Ведучий. Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.
Ведуча. Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ.
Ведучий. Важким і тернистим був його життєвий шлях…   Сьогодні ми помандруємо Тарасовими шляхами, перегорнемо кілька цікавих сторінок історії нашого краю, пройдемо тими дорогами і стежками, які півтора століття тому сходив великий Кобзар.
Ведуча. Вашій увазі ми пропонуємо повернутися у далекий 1846 рік, коли Тарас Шевченко у складі Археографічної комісії подорожував Київщиною, Поділлям і Волинню  з метою збору різноманітної культурної спадщини цього регіону. На щастя, цей шлях проходив неподалік нашого Бродівського району, біля  села Підкамінь.  І хоча селище лише згадується у архівних документах, проте цей факт у біографії Кобзаря викликав великий інтерес багатьох Галицьких дослідників та шевченкознавців.  
Ведучий. Враження про людину складається через її вчинки, думки, дії. А ще - через зовнішність. На сьогодні відомо багато портретів та автопортретів Кобзаря. Найчастіше зустрічається портрет, де він зображений вже літньою людиною в шапці і кожусі.  Цікаво, а як виглядав поет  подорожуючи  Західною Україною, адже він у 1846 році був ще зовсім молодою людиною? 
Ведуча. 32-річного Тараса Григоровича Шевченка (саме у такому віці він побував на Волині) дає змогу побачити один із автопортретів, виконаний олівцем на папері в кінці серпня 1845 року.  На звороті малюнка (розмір 17x13,3 см) є напис: "Портреть Т. Шевченка сделанный имъ самимъ въ зеркало въ до 1845 года въ с. Потокахъ Кієв. губ. и подаренный своей куме Н.В. Тарновской." Наступний з відомих автопортретів виконаний уже на засланні 1847 року в Орську. Ось автопортрет Т. Шевченка 1845 року. Саме таким бачили Кобзаря наші земляки.
Проектується автопортрет Шевченка 1845 року
На сцену виходять учні у вишиванках.


Учень. Подорож Кобзаря на Волинь відбулася 1846 року. А роком раніше, наприкінці березня 1845-го, Т. Шевченко, закінчивши Академію мистецтв у Петербурзі, прибув до Києва. Тут із серпня 1845 почав співпрацювати із щойно створеною Археографічною комісією ("Тимчасовою комісією для розгляду древніх актів"). Метою її діяльності було вивчення пам'яток слов'янської старовини.  
Учень. 10 грудня 1845 року Тараса Григоровича затвердили співробітником Археографічної комісії. Саме за її завданням він подорожував Київщиною, Поділлям і Волинню, змальовував визначні місця і краєвиди. Розпорядження за номером 7247 було підписане генерал-губернатором Д.Г.Бібіковим. Тарасу Шевченку було, окрім всього, доручено зняти загальний зовнішній вигляд Почаївської Лаври, вид на околиці з тераси Почаївської Лаври, внутрішній вигляд храму. На цю поїздку Кобзареві виділили 150 крб. сріблом.
Учень. Звичайно, основним приводом для поїздки Тараса Григоровича було завдання Археографічної комісії. Але західноукраїнські землі вабили його і з інших причин. Відомо, що поет знав про діяльність гуртка прогресивної української молоді "Руська Трійця", читав альманах "Русалка Дністровая". Цю книгу Тарас Шевченко обговорював із фольклористом і етнографом П.Ю.Лукашевичем.
Учень. Тогочасний поштовий путівник свідчить, що маршрут пролягав з Кам'янця по Великому польському тракту через Білу Церкву, Сквиру, Могилів-Подільський. У Кам'янці Тарас Шевченко працював не більше тижня: дорога кликала на Волинь.  
Учень. Більшість дослідників, у тому числі і автор ґрунтовної книги "Шевченко і Західна Україна" М. Дубина, схильні вважати, що Кобзар їхав із Кам'янця-Подільського через Дунаївці і Ярмолинці до Проскурова (нині Хмельницький). Звідси через Старокостянтинів-Ямпіль поїхав до Почаєва.
Учень. Дорогою до Почаєва поет на кілька днів зупинився у Вишнівці. Містечко, без сумніву, привабило Тараса Григоровича своєю багатою історією, щедрою на події та імена відомих людей. Тут народився Дмитро Вишневецький, котрий, за переказами, був легендарним засновником Запорозької Січі, Гетьманом України в 1550-1563 роках.
Учень. Кобзаря не раз бачили в оточенні гурту місцевих жителів у парковій альтанці на стрімкому пагорбі побіля палацу. Можливо, саме тут поет і познайомився з панським лакеєм Федором Кружилкою.

Діалог- інсценізація
(Тарас Шевченко і Федір Кружилка входять розмовляючи. )
Шевченко. А що то видніється ген там, удалині?
Федір. Та то гора уже в Австрії. Підкамінь називається. Наші селяни інколи переходять кордон, щоб побазарювати у Підкамені, а тамтешні ходять до нашого Почаєва на прощу...
Шевченко. Цікава така гора. Якби там, у Підкамені, побути часок.
Федір. Чи ви чували, чого то назвали Підкамінь?
Шевченко. А чому ж?
Федір. Та то нечистий взяв каменюку і ніс на кляштор, щоб його придушити, але тут когут запіяв і йому не вдалось. Шевченко (засміявся). То не так було... то чортяка нашого брата мав тим каменем там придушити - і придушив. От і Підкамінь!
Підходять селяни, прислухаючись до їх розмови, і додають:
Селяни.  Так, Тарасе, і не чортяка то, а наші пани душать нас.
А чи чули ви, як наші пани бавилися-розважалися? Пан Вишневецький звелів викласти з каменю велетенську шахову дошку, а фігурами на тій дошці були кріпаки. Той із панів, який виграв "фігуру", забирав її собі у власність. Не одній матері тоді довелось оплакувати сина, дівчині - нареченого, братові - сестру.
Звучить пісня «Ой горе тій чайці».
Ведуча.  Відомий львівський літературознавець, фольклорист, поет і перекладач Василь Григорович Щурат так висвітлив цей епізод біографії Кобзаря .
Голос читця
Більше не міг я видобути з Кружилки про Шевченка. Описував його — не знаю, чи вірно, але так, що між його описом і відомими мені описами мемуаристів я не помічав великої різниці. Повторяв, що «поцтивий» був пан, добрий.
Оповідання Кружилки списав я зараз же таки в Вишнівці, описуючи все потрібне для рапорту в Будапешт. Потім, у Бродах, завжди брався списати враження із своєї подорожі у Київ, Житомир, Кременець, Вищнівець. Та з огляду на живих, про яких довелося б писати, відкладав. Відкладалося з цим і оголошення епізоду з життя Шевченка, що вимагав перевірки. Коли ж і досі годі мені було його перевірити, хоч і як я в останніх кількох роках вичитував усе, що в’яжеться як-небудь із Шевченком, то подаю цікавий епізод з таким коментарем, на який спроможуся.
Що уявляв собі Шевченко, коли говорив про придушення чортячим каменем нашого брата в Галичині, годі напевно сказати. Міг мати на мислі наслідки польського панування і унію. Та коли зважити, що до поляків він у цілому своєму житті не відносився вороже, а з покараними за політичні проступки пізніше навіть дружив (з Желіговським, Залеським, Вернером, Сераковським і ін.), то можна б думати, що був під прикрим враженням галицької різні і тих польських обвинувачень, що зверталися проти галицьких українців за їх політичну позицію в 1846 р.
Учень. З Вишнівця  Шевченко продовжив свій шлях до Почаєва. Відомо, що поет прибув сюди у другій половині жовтня.  Тогочасний   Почаїв був  невеликим містечком,  котре, по суті, не могло похвалитися нічим, окрім Лаври. З Лаврою пов'язували  і  назву містечка:  за легендою,  першими осіли тут ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли з Києва під час татарської навали   1240 року. Про Почаїв Кобзар згадує в поемах "Слепая" (1842), "Невольник" (1845), "Петрусь" (1850), повісті "Варнак" (1853-1854). 
Учень. Зупинився Кобзар в архієрейському будинку, розташованому безпосередньо на території Лаври . У розпорядженні Д.Г. Бібікова про від'їзд Тараса Шевченка йшлося про те, що він повинен "зняти" три види Лаври. Тарас Григорович виконав тут чотири малюнки аквареллю, два ескізи й начерк олівцем.  Художник творив композиції з художнім внутрішнім змістом.  Усі  ці   роботи нині зберігаються в Київському державному музеї  Т.Г.Шевченка  АН      України .
Проектуються роботи Т.Шевченка виконані у По чаєві
Ведучий.  Увагу бродівчан привертає полотно  із зображенням  місцевих краєвидів, зокрема, селища міського типу Підкаменя і його славнозвісного Каменя-велетня.
Проектується акварель  «Вид на околиці з тераси Почаївської Лаври»
Учень. "Вид на околиці з тераси Почаївської Лаври".   Розміри цього полотна 28,7x37,7 см. Малюнок виконаний на горизонтальному форматі. На передньому плані художник зобразив частину тераси з металевим парапетом і вхід до Успенського собору. Біля входу - дві масивні фігури монахів у високих клобуках, з рудими бородами. Один із них протягнув руку, ніби запрошуючи оглянути околицю. Чітко зображені ажурна металева решітка, декоративні вази. Тут відчувається досконале володіння засобами повітряної перспективи. Долина губиться в голубому серпанку. І лише гора в Підкамені порушує рівну лінію горизонту…
Ведучий. У Почаєві поет продовжував фольклорні студії. Відомо, що     20 жовтня він записав тут кілька українських народних пісень.
Виконуються пісні
Гиля-гиля, селезень,
Гиля-гиля, білокрилий,
Ох ти мой милий чорнобривий
Прибудь з ради аж до хати,
Щоб не чули отець, мати. Селезеню...
Ой на тому селезню
Жупан куций.
А сам селезень
Чорноусий.
Ой на тому селезню
Гиля-гиля, селезню,
Та панчішки,
Ой пристав селезень
Та до душечки.
Ой на тім селезню
Та черевички,
І сам селезень
Та невеличкий.
Ой на тому селезню
Ковпак сивий,
Ой сам селезень
Чорнобривий.

Ведуча. Друга із записаних пісень - "Ой, пила, вихилила".
Ой, пила, вихилила,
Сама себе похвалила,
А я доброго роду,
П'ю горілку, як воду.

Ведучий. Обидві ці пісні були записані олівцем у подорожньому альбомі 1846-1850 pp. Третя із записаних пісень - лірично-жартівлива:
Ой у саду, саду
Гуляла кокошка,
Чорнявая, білявая,
Дзюбатая трошки.
- Хотя ж я й дзюбата,
Таки ж бо я пишна.
Сватай мене, серце моє,
Я б за тебе вийшла.
Я б за тебе вийшла,
Я б тебе любила,
Ой я б тобі щосуботи
Кучерики змила...
Ой змила б я, змила.
Та ще й розчесала,
Ой я б тебе, серце моє,
Ще й поцілувала...

 Ведуча.   Ці пісні на Волині можна почути й тепер,  їх співають у селах поблизу Почаєва, в Рівненській, Львівській і Волинській областях.   Варто додати, що подорожній альбом, в якому Т.Г. Шевченко записав ці пісні, у квітні 1847 року конфіскувала поліція. Поетові повернули альбом тільки після його настійних клопотань.

 Ведучий. Є свідчення, що у Почаєві Тарас Григорович Шевченко зустрічався з видатним польським скрипалем і композитором Каролем Ліпінським, слухав його віртуозну гру, про що Кобзар пише у повісті  «Близнецы».

Ведуча. А далі були Кирило-Мефодіївське товариство та далекі оренбурзькі степи… Та Шевченко не скорявся долі і талант його засяяв новими неповторними гранями! Геній Великого Кобзаря надзвичайно широкий і багатогранний! Він був поетом, драматургом, прозаїком, мислителем, істориком, етнографом, фольклористом і художником .

Учень. Поезія В. Симоненка «Крізь століття»

       Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
       І голос твій нам душі окриля...

 Вчитель. Особливою гордістю проймаються наші серця. Адже для нас Шевченко не просто геніальний поет, він  –  наша совість, наш порадник,наша найбільша правда. Ми вчимося в нього мудрості, любові до рідного краю і народу, його мови. Навчаємося бути чесними й справедливими, гуманними й порядними, жити і працювати на благо України.
  Тож припадаймо щодня до поезії "Кобзаря", як спраглий до криниці, бо вона невичерпна.

   Учень.            Вірш А. Камінчика «Кобзар»
У вікні любисток, на підлозі м'ята.
В золотій оправі книга серед книг…
Наче щедре сонце поселилось в хаті,
Як велике щастя стало на поріг.
Мудра, світла книга, — то «Кобзар» Тараса,
На столі, як свято, білий коровай.
І пішло повір'я з дідівського часу,
Як «Кобзар» у хаті — буде щастя, знай.
Ти пройди по селах рідної Вкраїни:
В кожній хаті — книга, на стіні — портрет
В рушнику розшитім, квітчаний в калині,
Бо в святій пошані у людей поет.
То співець-предтеча, наш Кобзар Шевченко,
Знають його люди і широкий світ.
Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,
Він живе в народі, як і «Заповіт».
Звучить пісня «Заповіт»







Вчитель української мови та літератури
Бродівської ЗОШ  І-ІІІ ст. №4
Антонів Ірина Ярославівна

Немає коментарів:

Дописати коментар